Історія селища Катеринопіль 20 століття

Становище селян ще більше погіршало на початку XX ст. Майже в кожній родині панували злидні. Із 5194 десятин земельного фонду селянам належало 4977 десятин, церквам 110, казні і залізниці 62 десятини. В середньому на двір припадало по 3 десятини. Але куркулі мали по 15—20 десятин, а бідняки — по 1—2, а то й нічого. Тому вони змушені були поповнювати Шполянський, Смілянський, Новоукраїнський робітничі ринки. Багато з них наймалося до куркулів, зазнаючи нелюдського визиску. Поступово Катеринопіль і сам стає великим робітничим ринком. Тут з’являються приватні підприємства. Протягом 1909—1912 рр. побудовано млин на кутку Студійка. Рушійною силою в ньому був «дизель», що працював на нафті. Це був перший механічний млин у Катеринололі, який перемелював за добу 5—7 тонн зерна. 1913 року почала працювати олійниця з гідравлічним пресом.

Політичне безправ’я і тяжке матеріальне становище трудящих Катеринополя викликало їх невдоволення. За заклик селян до повстання 1877 року царські сатрапи засудили мешканця Катеринополя В. Тердзивола. 10 квітня 1902 року в київську в’язницю посаджено жителя містечка Г. В. Коханенка. На його ім’я через Тальнівську пошту прибули листи з Мюнхена, серед яких поштове начальство виявило «Искру» за 6 грудня 1901 року і за 10 березня 1902 року. 1906 року жителі Катеринополя разом із мешканцями сусідніх сіл Новоселиці та Розсохуватки розгромили Стебнянську економію. Група катеринопільців підтримала страйкарів с. Радчихи під час нападу на економію поміщика Протопопа.

У роки столипінської реформи ще більше посилився процес класового розшарування населення. 1912 року в містечку налічувалося 1021 господарство, з яких 51 зовсім не мало землі. Це були обездолені селяни, які поневірялися в наймах у поміщиків, куркулів та попів. Малоземельних господарств налічувалося 579, куркульських 61. Останні володіли 857 десятинами землі з 3761 десятини.

Не кращим було й соціально-побутове становище трудящих. 1900 року в Катеринополі працювала лікарня з 1 лікарем і фельдшером; діяло 2 аптеки. Розвиток містечка, ріст його населення вимагали дальшого розвитку народної освіти, але царський уряд не поспішав з виділенням коштів для цього. 1869 року в Катеринополі відкрито однокласну парафіяльну школу, в якій навчалося 80 учнів у чоловічому відділенні і 22 — у жіночому. 1905/06 навчального року школа стає двокласною, де три вчителі вчили 95 хлопців і 35 дівчат. Наступного року при ній організовано бібліотеку, яка налічувала 752 книжки та журнали. 1911 року почало працювати чотирикласне училище на 180 місць для навчання дітей з 20 населених пунктів.

Перша світова війна завдала великих збитків трудящим Катеринополя. В селян забрали на фронт до 40 проц. тягла. 1916 року з 5 тис. десятин землі засіяли тільки 1935 десятин. Це було наслідком масової мобілізації на фронт усього дорослого чоловічого населення містечка. Не виправдала надій селян на землю і Лютнева буржуазно-демократична революція. Погіршення соціально-економічних умов життя викликало невдоволення селян, загострювало політичні настрої трудящих.

Звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді населення Катеринополя зустріло радісно. Та владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. В листопаді 1917 року буржуазні націоналісти сформували в Катеринополі загін «вільного козацтва». Селяни відкрито висловлювали невдоволення діяльністю Центральної ради і її представників на місці, відмовлялися виконувати їх розпорядження. В листопаді начальник штабу Київського військового округу надіслав київському губернському комісару Центральної ради телеграму такого змісту: «За наявними в штабі округу даними селянами містечка Катеринополя припинені в Звенигородському лісництві рубка і вивозка лісу для залізничних доріг фронту. За наказом командуючого військами прошу вжити відповідних заходів для припинення безпорядку».

В середині лютого 1918 року в м. Звенигородці створено тимчасовий революційний комітет, з допомогою якого в Катеринополі встановлено Радянську владу і організовано революційний комітет. Ревком очолив матрос Балтійського флоту — більшовик Т. А. Печиборщ.

Здійснюючи ленінські декрети, ревком приступив до проведення соціалістичних перетворень. Але вони були перервані іноземною інтервенцією. В першій половині березня 1918 року Катеринопіль окупували австро-німецькі війська. У травні, на відозву Київського губревкому, яка закликала всі партійні, робітничі і сільські організації, що стоять на позиціях Радянської влади, організовувати на місцях військово-революційні комітети та бойові загони, було створено партизанський загін під командуванням голови волревкому Т. А. Печиборща. Загін вів запеклу боротьбу проти німецьких окупантів і націоналістичних банд, які відновлювали буржуазно-поміщицький лад на Україні.

Під час Звенигородського повстання в червні 1918 року партизанський загін очолив боротьбу селян Катеринополя і навколишніх сіл проти ворога. Повстанці руйнували залізничні колії, псували телеграфний і телефонний зв’язок, пошкодили залізничний міст через річку Гнилий Тікич біля станції Звенигородка. Активну участь у взятті станції і м. Звенигородки брали й катеринопільські селяни Д. Воєнний, Д. Гніденко та інші. Але переважаючими силами ворога виступи повстанців були придушені.

Після вигнання в кінці листопада 1918 року німецьких загарбників Катеринопіль захопили петлюрівці. Нову «владу» підтримували куркулі. Основна маса селян твердо стояла за відновлення Радянської влади, допомагала партизанському загону, що діяв у навколишньому лісі. На початку 1919 року партизани зайняли містечко, розігнали петлюрівців і відновили Радянську владу. Розпочав діяльність волревком. 26 лютого петлюрівський полк раптово напав на Катеринопіль і оточив приміщення волревкому. Після нерівного бою бандитам вдалося захопити 17 активістів, у т. ч. й голову ревкому Т. А. Печиборща. Роздягнених, босих, скривавлених їх погнали по крижаній воді до місцевого лісу, де й розстріляли. Звістка про їхню смерть швидко облетіла навколишні села. До партизанського загону потяглися селяни, на місце загиблих стали нові бійці. В короткий строк численність загону зросла до 250 чоловік, командиром загону став комісар О. Винниченко.

Трудящі Катеринополя свято шанують пам’ять про партизанів, що віддали своє життя за владу Рад. 1952 року над братською могилою, де вони поховані, споруджено гранітний обеліск з написом: «Вічна слава героям, які загинули в боях за встановлення Радянської влади».

5 березня частини Червоної Армії визволили Катеринопіль від петлюрівців. Разом з частинами Червоної Армії до містечка увійшов партизанський загін. 14 квітня відновили роботу волосний ревком, очолений О. Винниченком, та волосний партійний комітет, секретарем якого став Р. Ф. Середа. Парторганізація на той час налічувала 20 комуністів.

Влітку 1919 року, коли Червона Армія змушена була відступити під натиском білогвардійських військ, партизанський загін залишив Катеринопіль і разом з частинами Червоної Армії відійшов з боями в напрямку до Києва. Згодом за наказом командування Катеринопільський загін перебазувався в тил денікінської армії й розпочав активні дії по знищенню ворога. Під час рейду в районі Катеринополя командування загону ухвалило рішення розгромити білогвардійський штаб, що розмістився в двоповерховому будинку в центрі містечка. Вночі 10 листопада 1919 року комісар загону К. Ф. Обломей з групою добровольців здійснив цю сміливу операцію. Непомітно пробравшись до центру, партизани зняли вартових і раптово ввірвалися до будинку. Начальника штабу було вбито, решта штабістів здалася в полон. До рук партизанів потрапили важливі документи, які були доставлені командуванню радянських військ. Розлючені сміливими діями партизанів, денікінці направили до Катеринополя спеціальний каральний загін, який на місці поповнився куркулями. Денікінські бандити розстрілювали селян, що допомагали партизанам, палили їх хати, знущалися над їх родинами. Незважаючи на це, селяни продовжували допомагати народним месникам, ховали їх від бандитів, забезпечували продуктами. Наприкінці грудня 1919 року Червона Армія визволила Катеринопіль.

На початку січня 1920 року на сільських зборах обрали новий склад волревкому і волпарткому. 25 лютого відбулися вибори до сільської Ради. Переважну більшість обранців становили селяни-бідняки. Першим головою сільської Ради став місцевий селянин-бідняк комуніст П. Ф. Струбчевський. Влітку 1920 року створено сільський комітет незаможних селян, який об’єднав сільську бідноту і частину середняків. Органи Радянської влади та КНС спрямували свою діяльність на організацію продовольчої допомоги Червоній Армії, трудящим голодуючих робітничих центрів країни, сім’ям загиблих партизанів.

Але радянському будівництву перешкоджали контрреволюційні банди, які тероризували населення, вбивали комуністів, комсомольців, радянських активістів, грабували селян. Для боротьби з ними в селі було створено народну міліцію та загін самооборони. З березня 1921 року частинами Першої Кінної армії з участю місцевих загонів народної міліції знищено рештки банд.

Сільська Рада і комнезам вели нещадну боротьбу з куркулями. Створена земельна комісія взяла на облік нетрудові куркульські землі, лишки тягла і реманенту і розподілила все між біднотою. Велику роботу проводила й продовольча комісія. За добру організацію допомоги голодуючим Поволжя і південних губерній України Катеринопільський КНС був занесений на повітову Червону дошку.

У березні 1921 року в Катеринополі 27 бідняцьких господарств організували на колишніх попівських землях (123 десятини) колективне господарство «Пролетарій». Першим головою його був секретар партійного осередку Т. П. Артьомов. Через деякий час колективне господарство придбало перший на Катеринопільщині трактор «Фордзон». Згодом селяни назвали свою артіль іменем В. І. Леніна. У 1922 році тут засновано кредитне і споживче товариства, що надавали господарствам грошові і насіннєві позички, будівельні матеріали тощо.

Поряд з вирішенням завдань економічного і радянського будівництва в селі проводилася культурно-освітня робота. 1921 року було відкрито Народний будинок, де працювали гуртки лікнепу, вивчення політграмоти, атеїстичний, сільськогосподарський, драматичний. Діяла також бібліотека. Для голодуючих і безпритульних дітей у селі організували дитбудинок.

1922 року в селі утворюється комсомольський осередок, до якого входило 13 комсомольців, секретарем обрано місцевого комсомольця М. Л. Гаєвського. З організацією осередку пожвавилася робота серед молоді. Комсомольці брали участь у боротьбі з куркулями, в організації культосвітньої роботи та ліквідації неписьменності.

З березня 1923 року Катеринопіль — районний центр Уманського округу.

На шляху колективізації стояло чимало різних труднощів. Недостатня кількість сільськогосподарського реманенту, шалений опір куркулів, їх агітація проти колгоспів стримували її хід, але основна маса селян поступово вступала до колгоспів. В 1927—1928 рр. в селі створюється 10 товариств спільного обробітку землі. Прикладом ведення колективного господарства став колгосп ім. Леніна. До нього приїжджали селяни з інших сіл, щоб повчитися запровадженню нових методів виробництва.

На початку 1930 року на базі реорганізації ТСОЗів утворено три сільськогосподарські артілі: ім. Сталіна, ім. Карла Маркса та ім. Петровського. Колгосп ім. Леніна також чисельно поповнився. Значну роль у господарському виробництві артілей відіграла створена 1932 року Катеринопільська MTС. При ній були відкриті курси трактористів, 15 тракторних бригад МТС обслуговували 15 колгоспів. В артілях з кожним роком збільшувалася питома вага робіт, виконаних технікою МТС. Якщо 1935 року МТС виконувала в колгоспах 85 проц. оранки і 42,8 проц. посіву, то 1938 року — 97,4 проц. оранки і 100 проц. посіву і міжрядного обробітку. Цього ж року машинно-тракторний парк налічував 57 тракторів. Катеринопільська МТС була повністю укомплектована спеціалістами, більшість з них періодично проходила перепідготовку. Під керівництвом партійної організації розгорнулося дійове соціалістичне змагання між механізаторами. 1939 року весняні роботи виконали за короткі строки, станція заощадила 6,5 тонн пального3. У передвоєнні роки в колгоспах, які обслуговувала МТС, було вирощено пересічно по 16 цнт зернових з га, за що МТС була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—40 років.

Катеринопіль постраждав в роки колективізації. Під час голодних років 1932—1933 років померло від голоду та пропало безвісти більше триста мешканців.

Напад нацистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне життя. Для боротьби з німецькими парашутистами й диверсантами в селі створено винищувальний батальйон. 29 липня 1941 року німецькі війська захопили Катеринопіль. Німецькі загарбники пограбували і знищили МТС, зруйнували виробничу базу колгоспів, спалили багато адміністративних і житлових будинків. 6 вересня було розстріляно 30 чоловік, в тому числі голову сільської Ради М. С. Пономаренка, голову колгоспу Морозюка.

8 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали Катеринопіль у німців.

930 жителів села боролися на фронтах Другої світової війни, 497 з них не повернулися до рідних осель, 25З нагороджено орденами і медалями.

9 квітня 1944 року 525 дітей знову сіли за шкільні парти. Почала виходити газета «Колгоспник».

1947 року створено нову артіль «Побутремонт», до якої через рік приєднується артіль «Іскра». Вона виконувала замовлення трудящих району щодо ремонту одягу, взуття, годинників. При артілі працювало фотоательє.

1948 року при МТС стає до ладу електростанція, машинний парк поповнюється 26 новими машинами.

1950 року МТС обслуговувала 13 колгоспів району, обробляючи 21,5 тисяч га орної землі. В 15 тракторних бригадах працювало 98 трактористів.

У жовтні 1950 року загальні збори колгоспників артілей ім. Петровського, ім. Карла Маркса, ім. Сталіна ухвалили рішення об’єднатися в одну артіль «Дружба».

1959 року до колгоспу «Дружба» приєдналася Шостаківська артіль ім. Фрунзе.

В січні 1963 року відбулося об’єднання артілей ім. Леніна та «Дружба» в одну ім. Леніна.

1965 року Катеринопіль віднесено до категорії селищ міського типу, а з грудня 1966 року селище стає районним центром.

У 80-х роках колгоспи об’єднали в один. Сталися зміни в охороні здоров’я. Якщо в 1929 році працювали 15 медичних працівників, то в ці роки — їх більше сотні. Робітнича молодь навчалася в заочній школі та училищі.

У селищі працювали дві середніх школи, будинок піонерів, будинок юнацької творчості, музична школа. При «Сільгосптехніці» керуючим С. С. Пономаренком, організовано чоловічий хор (хормейстер A.M. Волинець, концертмейстер — B.C. Лихолат). За успішне виконання концертних програм хор нагороджено дипломом і ступеня Міністерства культури УРСР, а за рішенням республіканської профради, під час керівництва наступного очільника «Сільгосптехніки» Байдаченка Олександра Івановича, хору присвоєно звання народної самодіяльної чоловічої хорової капели. Звання заслуженого працівника культури удостоїлася директор районної бібліотеки Валентина Олександрівна Зозуля.

У 90-х роках присвоєно звання народної чоловічій капелі «Калниболотський курінь» (керівник Олександр Миколайович Луцишин). Повторне підтвердження цього звання капела удостоєна при керівництві Анатолія Михайловича Волинця. Постановою колегії управління культури Черкаської облдержадміністрації від 29.04.2003 року № 5/2, враховуючи високий рівень майстерності, присвоєно почесне звання «Народний аматорський ансамбль» вокальному жіночому ансамблю «Ностальгія» (керівник — Монахова Ніна Володимирівна) та ансамблю народної музики «Гойда» (керівник — Коваль В’ячеслав Іванович).

У кінці 90-х років окрасою селища стала новозведена Свято-Михайлівська церква.

Через Катеринопіль проходить залізниця. На зупинці Катеринопіль зупиняється дизель Черкаси-Христинівка-Умань. А ось на львівський поїзд можна сісти лише за 7 км, на станції Звенигородка.

• Тікичський заказник — ентомологічний заказник місцевого значення.