Історія селища Катеринопіль (Кальниболото) 16-19 століття

Історія походження назви

Перша письмова згадка про Кальниболото датується 1568-м роком.

У 1795 році містечко перейменоване на Катеринополь (російською – Екатеринополь), а вже за радянських часів, у середині XX-го століття, підправили його до сучасного вигляду – Катеринопіль (а російською – Катеринополь).

На той час селище входило до складу Брацлавського воєводства й одержало від польського короля Сигізмунда II Августа привілей, згідно з яким жителям поселення дозволялося займатися ремеслами, торгівлею, мати самоврядування.

17 століття

За часів визвольної війни українського народу 1648—1654 років Калниболото — сотенне містечко Корсунського полку^[6]. В цей час тут проживало 317 козаків і 62 міщанина. Основним заняттям козаків було землеробство.

Після Андрусівського перемир’я 1667 року Калниболото знову відійшло під владу Польщі. Польська шляхта, проводячи політику, спрямовану на колонізацію й покатоличення населення. Населення чинило опір цій політиці, всіма засобами боролося за збереження своєї рідної мови, культури, віри.

18 століття

Після організації 1734 року на берегах річки Підпільної Нової Січі, до неї потяглися калниболотські втікачі. Тут виник Калниболотський курінь. Соціальне, національне і релігійне гноблення з боку польської шляхти викликало невдоволення жителів, піднімало їх на боротьбу проти своїх гнобителів. У гайдамацькому русі, що охопив Правобережжя, активну участь брали й калниболотські селяни. 1751 року гайдамаки взяли Калниболото й, поповнивши свій загін селянами і козаками, вчинили розправу над місцевими шляхтичами. В реєстрі претензій до гайдамаків, переданих Польськими комісарами російському урядові, зазначається, що в Калниболоті гайдамаками завдано шкоди на 10 612 злотих

1768 року єзуїти, підтримані шляхтою, напали на Калниболото й вчинили розправу над селянами, схопили православного попа Василя Шумовецького, завезли його до 3венигородки і там закатували^[8]. Це викликало велике обурення жителів містечка, і коли спалахнула Коліївщина, у Калниболоті організувався загін повстанців під проводом Лопати. Поблизу Калниболота діяв у цей час і гайдамацький загін на чолі а козаком Калниболотського куреня Макаром. Під тиском регулярних військових частин загін відступив у запорізькі степи. Коли бугогардівський полковник зажадав, щоб Калниболотський курінь взяв участь у переслідуванні ватажка Макара, козаки відмовили це робити^[9]. Не припинили жителі Калниболота боротьби проти шляхти й єзуїтів і після жорстокої розправи над учасниками повстанського руху, підтримували зв’язок з калниболотськими козаками, які знаходилися в Новій Січі, та населенням Лівобережжя.

У 1775 році Калниболото переходить до володінь Ф. Солтика, який посилює визиск селян, збільшує побори з населення.

Щоб прихилити мешканців Калниболота на свій бік, польський король Станіслав Авґуст Понятовський 30 квітня 1792 року вдруге надав містечку привілей, згідно з яким воно одержало право вільної торгівлі, а також герб: зображення зубра на синьому полі.

1793 року правобережні землі України у наслідок Другого розділу Речі Посполитої відійшли під владу Російської імперії. Містечко Калниболото ввійшло до Брацлавського намісництва. 3 1795 року воно стало повітовим містом Вознесенсього намісництва, а з 1797 року — Київської губернії. 1795 року Калниболото перейменоване на Катеринопіль.

1797 року тут налічувалося 458 дворів і проживало 2174 особи. Основним заняттям мешканців Катеринополя було землеробство, ремісництво, торгівля. Містечко мало винонурню, 3 кузні, 3 корчми, 10 торговельних лавок. Тут працювало 36 ремісників.

1798 року повітовий центр переводиться до 3венигородки, а Катеринопіль перетворюється в центр волості. Катеринопільські селяни потрапляють у залежність до О. Потоцької, яка визискувала їх не менше за своїх попередників. На Вільховецькому цукрозаводі, де закріпачені селяни відробляли оброк робочий день тривав по 14-16 годин при жорстокій паличній дисципліні.

Наприкінці століття налічувало 198 християн, а євреї платили 450 злотих(по злотому за душу)

19 століття

Після переходу містечка в 1853 році в розпорядження Київської палати державних маєтностей катеринопільські селяни стають державними. В містечку розміщувалася квартира помічника начальника Черкаського округу, до відання якого належали селяни, волосна управа, очолювана старшиною, що вирішував всі адміністративні справи.

Церковно-парафіяльне однокласне училище в Катеринополі відкрито 1843 року. Навчалося у ньому 100 хлопців і 30 дівчат. Далеко за межами містечка славилися катеринопільські рукодільниці, які 1857 року на виставці в Києві за високохудожні роботи були нагороджені грамотами і грошовими преміями.

У містечку 1859 року проживало 3477 осіб, у тому числі дворян — 309, однодвірців —174, міщан — 107, військових — 178, державних селян — 1798^[11]. Головним заняттям населення було землеробство. Селяни сіяли пшеницю, жито, коноплі та інші культури. Агротехніка вирощування культур була надзвичайно відсталою. Земля не удобрювалася, оброблялася несвоєчасно. Врожаї збиралися низькі, особливо на піщаних землях. Великої шкоди сільському господарству завдавала сарана, що налітала з херсонських степів. У 1855, 1856, 1858 роках сарана повністю знищила посіви, а також трави, очерет, листя дерев. Поверхня землі лишилася чорною. Важко переносили це лихо селяни. Не маючи змоги прожити з свого господарства, вони йшли на заробітки в Подільську, Херсонську губернії або наймалися до заможніх селян, зазнаючи всюди нещадної експлуатації. Так, за повний день роботи на молотьбі селянин заробляв 20 копійок.

Велика роль у господарстві містечка належала чумацькому промислу. Багато катеринопільських селян з валками підвід відправлялися на Дон та в Крим, звідки привозили сіль, рибу й продавали на ярмарку та в сусідніх селах. Чимало катеринопільців жили з чинбарства, кушнірства, кравецтва, ковальства, бондарства, столярства. Особливо на високому рівні стояло виробництво гончарних виробів домашнього й декоративного посуду.

У Катеринополі періодично відбувалися ярмарки. На них збиралося до десяти тисяч осіб. Тут продавалися сільськогосподарська продукція та вироби ремісників. Значне місце на цих ярмарках займав продаж великої рогатої худоби і коней, яких пригонили з херсонських степів.

Промисловість, що інтенсивно почала розвиватися в другій половині XIX століття, будівництво залізниць, все це вимагало палива. 1857 року поблизу Катеринополя знайдено поклади бурого вугілля. 1861 року тут Закладено шахту, на якій видобувалося для цукрових заводів 700—800 тисяч пудів вугілля на рік. Для вуглепромисловців шахта давала великий прибуток, який одержувався насамперед за рахунок найжорстокішої експлуатації робітників. Робочий день на шахті тривав 12-13 годин на добу, техніка безпеки була відсутня, внаслідок частих обвалів гинуло багато робітників.

Після реформи 1861 року селяни одержали 4966 десятин землі, у тому числі непридатної (яри, піски, болота, дороги й межі) — 399 десятин. Сума щорічних викупних платежів за наділену землю становила 4138 карбованців 25 копійок, які селяни мали вносити до 1913 року.

Розвиток ремесла й торгівлі, видобуток бурого вугілля сприяли зростанню населення Катеринополя. 1864 року тут мешкало 4487 осіб. Велике значення для економічного розвитку містечка мала залізниця, перша частина якої (Цвіткове — Шпола) була збудована в 1885 році, а друга (Шпола-Тальне) — 1889 року.

У 1895 році мешканці налічували 2888 православних, 19 католиків та 2016 євреїв.